Показать скрытый текст Автор Оксана Куліш і Катерина Сукманюк
Вівторок, 16 лютого 2010, 01:15
Кролидор повільно йшов лісом, заглиблюючись у зелені хащі. Від філософських думок його відволікав якийсь спів. Тому він не встигав зануритись у думки, а мимохіть прислухався до пісні.
– Так це ж… Морковейко!
Морковейко не зважав на Кролидора й співав собі далі.
– Егей! Овочепташко! Чи не були б ви так ласкаві перекинутися зі мною слівцем? – наш герой бажав хоч із кимсь поділися надуманим та обміркованим. – Шановний пане! А чи не могли б ви мені допомогти?
Морковейко від такого нахабства закашлявся, але таки погодився допомогти.
– Скажіть, чи не знаєте ви вірну відповідь на…
– Я?! – Морковейко заверещав, ніби вкушений. – Чи я знаю вірну Відповідь? Питання, чи знаєш її ти? Можу познайомити, – і дивоптах підморгнув. – Вірна Відповіде-е-е! – ліс здригнувся від голосу Морковейка.
І тут Кролидор відчув, як хтось сопе в нього за спиною. Це був маленький цуцик з великими блакитними очима й великим блакитним бантом на шиї. На банті було написано величенькими літерами: ВІДПОВІДЬ.
– Знайомся, – Морковейко всміхнувся. – Її звуть Відповідь. Вона надзвичайно вірна. Ну, більше нема куди! Тепер і ти її знаєш!
Відповідь довірливо поглянула на Кролидора й заскавучала.
– От халепа! Я ж не ту відповідь шукав! Мені треба відповідь на моє запитання, – він засмучено понурив голову.
– Маєш на увазі правильну відповідь на всі свої запитання? Я тут не міліціонер тобі. Сам загубив – сам і шукай! – Морковейко показав язика і їх із вірною Відповіддю наче хап ухопив чи лизь ізлизав?
– Ех… – почухав потилицю Кролидор. – Пішов я далі… за правильною відповіддю.
вибачейте вже мені)))
діалект)))